Біг по колу, чи вічне повернення?..

62


Під вагою “червоного” проекту Радянський Союз розвалився. На уламках колись могутньої держави утворилося п’ятнадцять незалежних держав. Одне з них Російська Федерація. Робити історичний аналіз пострадянської Росії сьогодні передчасно, так як переживає нині період російської історії ще не завершився, і виносити йому остаточний вирок ще рано. Але деякі проміжні підсумки, мабуть, можна підвести.
Вже на третьому році існування нової Росії виконавча влада розстріляла законодавчу. Наспіх створена конституція 1993 року встановила домінування виконавчої вертикалі, з плином часу цей перекіс тільки посилюється. Парадокс! Робота всіх гілок влади визначається адміністрацією президента – органом, який не має жодного конституційного статусу.
Не вміючи, не бажаючи, не розуміючи як потрібно проводити потрібні реформи всередині країни, російська влада нарощує зовнішньополітичну активність, претендуючи на роль геополітичного гравця світового рівня, маючи при цьому сировинну економіку, яка з кожним роком стає все більш сировинної та сировинної. Ми навіть Військово-промисловий комплекс, судячи з переозброєння армії і флоту, не можемо назвати успішним сектором вітчизняної промисловості.
Національна політика РФ точно така ж як і в Радянському Союзі. Незважаючи на дані останнього перепису населення ( понад 80 % відсотків вважає себе росіянами), ні про яке російській національній державі в офіційному дискурсі немає і слова – “багатонаціональний радянський народ” щасливо трансформувався в “багатонаціональний народ Росії”. Регіони Росії ( особливо Чечня) керовані місцевою знаттю, мають більше прав, ніж споконвічно російські області, при цьому багато національні республіки на 90% датуються з центру. Таким чином росіяни в РФ не є політичним суб’єктом. Це просто вимирає населення. У російського народу сьогодні немає жодних важелів для захисту своїх національних інтересів, немає і своєї національної еліти.
З самоорганізацією російського суспільства ситуація ще гірша, ніж в СРСР. У Радянському Союзі худо-бідно але все ж був сформований середній клас з ядром у вигляді технічної і творчої інтелігенції. Саме цей шар став головною рушійною силою серпня 1991-ого, та він же – його головна жертва. Нові “демократичні” правителі Росії з допомогою реформ Гайдара-Бурбулиса успішно зарили цей “камінь” в пісок. Сьогодні немає і в помині впливових російських соціальних груп. Переважна більшість російського соціуму повністю залежить від подачки з барського столу.
Сьогодні становище російського народу близько до катастрофічного. Практично всі російські національні організації або офіційно заборонені, або отримали відмову в реєстрації, а їх лідери сидять в місцях не настільки віддалених, або рятуються від судових переслідувань закордоном. Багато морально зломлені.
Бег по кругу, или вечное возвращение?.. история России
Досить згадати такого відомого в минулому російського націоналіста, як К. Ю. Душенов. Душенов – творець фільму “Росія з ножем у спині”, був засуджений. Після тюремні нари він став зовсім іншою людиною – затятим захисником існуючої російської влади. Прозрів, як Достоєвський на царській каторзі.
Бег по кругу, или вечное возвращение?.. история России
Кілька днів тому на свободу вийшов колишній полковник ГРУ ГШ ЗС СРСР (РФ) Ст. Ст. Квачков. Зрозуміло, що він не може стати лідером російського національно-визвольного руху, в першу чергу, в силу віку.
Правда, останнім часом намітилася деяка “русифікація” в дусі сталінського націонал-більшовизму. Благо в народі є запит на таку риторику. Російський народ більше реагує на слова, ніж на факти життя. На жаль. Щоправда нинішній сплеск “чадного” патріотизму не має нічого спільного з російською національною свідомістю, бо не стосується жодної нагальної проблеми змученого, російського народу. Швидше за все це втеча у світ ілюзій, в світ мрій.
Отже, що ми бачимо? Бачимо тільки одне – російська історія повертається на круги своя, де існування російської нації, як суверенної політичної спільності, НЕ ПЕРЕДБАЧЕНО.
Може це доля?
Може ми повинні змиритися з цією долею, і любити її всім своїм серцем?
Немає. В історії немає фатуму! Історія -рукотворна!
Швидше за все, усталені століттями політичні інститути, що стали нашою “долею”- силою сформованих речей, проти яких важко йти. Вважається, що це наші традиції. Але якщо такі “традиції” ведуть до загибелі народу, то чи варто за них триматися?
Сьогодні, як і шість століть тому, перед нами постає вічне питання: чи здатні росіяни подолати цю “силу сформованих речей”, або нам уготована доля стати добривом для інших народів? Відповідь на це питання належить до майбутнього…