Будемо жити!

273


Мало хто знав, що цей величезний, феєрично смішний і обожнюваний глядачем артист – бібліофіл, тонкий знавець японської поезії, завсідник усіх букіністичних магазинів, які траплялися на його шляху.
Дуже скромний, дуже добрий, дуже ранимий. Обожнює дітей, яких у нього не було. На будь-яких зйомках його оточувала юрба з місцевих хлопців, для яких він із захватом вирізав з дерева іграшки. Робив це майстерно, як і все, чим любив займатися.
Ніжний син, вихаджує свою стареньку матір. Коли-то вона також витягла його після важкої контузії, отриманої напередодні перемоги, вже в Німеччині, до якої він дійшов разом зі своїм мінометним полком.
Хоча довгий час навіть його колеги по цеху, теж пройшли війну, не здогадувалися про те, що Смирнов воював. Багато було гідних нагород у Олексія Макаровича, але, мабуть, всередині цього актора гідності було ще більше – як справжній фронтовик, про війну він не любив говорити, ордена не носив.
Надів їх лише одного разу в 1970-му, на ювілей Перемоги. Ордена Слави II і III ступеня, орден Червоної Зірки, медалі “За відвагу”, “За бойові заслуги”… Одинадцять нагород!
Доброволець, розвідник, командир вогневого взводу 3-ї артилерійської батареї 169-го Червонопрапорного мінометного полку 3-ї артилерійської Житомирської Червонопрапорної ордена Леніна дивізії прориву РГК. Ас рукопашного бою.
До кінця життя він прожив з мамою в одній кімнаті ленінградської комуналки.
Ніколи нічого не просив, ні на що не скаржився. Звичайно, як і будь-комедійний актор, мріяв про драматичній ролі. Зіграв її лише одного разу – у фільмі свого друга Леоніда Бикова “В бій ідуть одні старики”. Друга, смерть якого він не пережив: незабаром після автокатастрофи, в якій загинув Биків, не стало і Смирнова – він помер від розриву серця після трагічної новини.
А під завісу цієї не дуже веселої історії хочу нагадати, що сьогодні, все-таки, день народження улюбленого актора. А, по-друге, завтра весна.
Так що, «будемо жити», як говорив командир співаючої ескадрильї з кращого фільму Олексія Макаровича Смирнова…