Будиночок для хомяка

210

Я живу в невеликому містечку під Москвою. Роки два тому сталося мені продавати свою хорошу квартиру в непоганому будинку в центрі міста. Я подав оголошення в місцеву газету. Продавав за безцінь, в принципі — 100 000 $. При наборі оголошення в редакції помилилися і замість доларів написали ту ж суму, але в рублях. Рано вранці того самого щасливого дня виходу газети я був розбуджений дзвінком:

— Алло…
— Здрастуйте, я по оголошенню! Ви продаєте квартиру?
— Так, здрастуйте.
— Я готовий її купити!
— Почекайте… Відразу?
— Так!

Три або чотири хвилини я намагався вдуплить, чому це чудо так легко, не дивлячись, готове розлучитися зі ста тисячами доларів, поки воно не сказало мені, що в газеті написано про рублях. Схоже, я збив йому весь настрій словом «долар».

По мірі настання дня частота надходження дзвінків зростала прямо-таки по експоненті. До обіду, варто було мені тільки покласти трубку, тут же лунав дзвінок. Зізнаюся, я був дуже сильно здивований великою кількістю жадібних людей. Кількість цих скажених голосів мимоволі змушувало задуматися про розумному, доброму, вічному. Зміст фраз цих індивідуумів, а точніше — хом’ячків, охочих до халяви і бажають скоріше хапнути квартиру за 4000 $, оригінальністю абсолютно не відрізнялося. Але попадалися все-таки унікуми:

— Здрастуйте, я по оголошенню…
— Там долари.
— А, ну, так, я так і думала. (Дура, а навіщо тоді дзвонила?!)

— Здрастуйте, я…
— Ціна вказана в доларах.
— Як в доларах? Так дорого? (Ні, @#$&%, я тобі, коханому, її задарма віддати повинен вже за одне те, що ти мені зателефонувати зволив!)

Коли я подзвонив в газету, з’ясувалося, що тираж наступного номера газети вже надрукований. Дзвінки тривали близько тижня, а квартиру я так і не продав.