Де б не працювати — аби не працювати

28

Люто, скажено задовбали «прості роботяги» або «прості жінки в шкірянці з негарним обличчям». Вони, бачте, справляють корисний продукт. Пишаються цим, зневажають гламурних нероб, мріють про те світлому дні, коли Росія нарешті буде належати «людини праці», а всіх паразитів зженуть на будівництво каналів.

От тільки якщо копнути глибше: де він, корисний продукт? Бачу комп’ютери, зроблені китайцями за американськими технологіями. Бачу машини німецького і японського виробництва. Бачу корейські телевізори і телефони. Одяг з Китаю і Туреччини з італійським кресленнями, взуття з Європи або, на худий кінець, з Вірменії. Бачу таджиків-двірників, молдаван-будівельників, азербайджанців-торговців, в’єтнамців-меблярів. Де цей самий корисний продукт, яким пишаються «прості роботяги»?

Втім, знаю де: це ті самі ламаються машини, криво пошитий одяг жахливих фасонів, щелястые будинку, криво забиті молотком шурупи, крошащийся асфальт та інше. Чому так відбувається?

Тому, що наш «простий роботяга» досі дотримується принципу «де б не працювати — аби не працювати», халтурить, плювати хотів на результати своєї праці, тому що сам він цим буде користуватися лише в крайньому випадку, якщо не вистачить грошей на «нормальну річ».

Дещо як відпрацювавши зміну, він мчить додому відпочивати, з баклагой пива в руці лежачи перед телевізором. А що — має право! Буде дивитися на стрибки Сердючки, на виляння голих сідниць або слухати черговий шансон. І при цьому буде ненавидіти і власниць цих самих сідниць, і торгашів, які привезли до нього в Кукуєвому пиво і телевізор, і офісних хом’ячків, забезпечили роботу компаній та магазинів, і гастарбайтерів, щоранку чистячих сніг біля під’їзду, і інших «нероб». Адже він — людина праці, або, як говорили у щасливі радянські часи, гегемон!

А завтра він знову піде на свій завод, де буде виробляти «корисний продукт», щоб заробити грошей на нову «нормальну річ».