До світлого майбутнього через грамотність і осудність

36

Редакція газети «Шлях у світле майбутнє» одного маленького містечка зі стотисячним населенням. Працювати журналістом тут добре: зарплата непогана, цікаво, зв’язку корисні. Та й багато класних людей приходить в редакцію, прикольно потеревенити з ними. Але бувають відвідувачі, від яких хочеться втекти куди-небудь північніше Юпітера і ніколи не повертатися.

Часто приходять незадоволені комунальними службами. «Прийшли, знайшли ліву розетку (зірвану пломбу), штраф призначили! Допоможіть!» Перевіряєш документи, дзвониш начальникам цих служб — Екшн сно, правильно виписали стягнення. Кажеш відвідувачу: самі, мовляв, винні. І тут починається: «Ви ж газета! Ви повинні допомагати людям!» Дорогі мої, ідіть ви на фіг! Ми допомагаємо, коли зЕкшн снюються незаконні дії. А воювати за вашу халяву я не буду.

Вірші, оповідання, аналітика — це все ми любимо, любимо і відкривати нові імена. Якщо ви намагаєтеся виглядати талановитим, спершу покажіть свої роботи коректора, а потім несіть в газету. Чи не ображайтеся, що журналісти, промучившись півдня з синтаксичними, граматичними та стилістичними помилками, відмовлять вам у публікації. Ми теж не любимо працювати безкоштовно і терпіти не можемо, коли редактор дрючит нас за чужі помилки.

А ще задовбали дзвінки від знайомих і не дуже: підказати телефон-ім’я-організацію, підтвердити або спростувати той чи інший слух. Телефони я беру з того ж довідника, що і всі, а мобільні номери не роздаю: сам знайшов, сам користуюся. Як-то так.