Джем до чаю

86

Працюю в чайному магазині. Торговий зал великий, є підсобка. День не надто людний, і в той момент, коли я пішла в підсобку давати замовлення, в магазині нікого не було. Диктую найменування і краєм вуха чую, що хтось зайшов у магазин. Виходжу з підсобки з телефоном біля вуха, щоб було видно, що продавець є, але підказати-продати тимчасово не може. Дідусь, зайшов в магазин і не побачивши продавця відразу ж, голосно запитує, плавно переводячи погляд з полиць з товаром на мене:

— Тут хтось є?

Стандартні відповіді набридли, тому негативно качаю головою і кажу:

— Не-а, немає нікого.
— Але я ж вас бачу! — ображено відповідає дідусь.

Що мені залишалося робити? Швиденько додиктовала замовлення і пішла спілкуватися з клієнтом.

* * *

Новий рік зовсім скоро, а чай — один з найпопулярніших подарунків. Заходять дві милі дівчинки років одинадцяти, купують по пачці недорогого чаю і просять подарункову упаковку. Одна разом з чаєм кладе якусь дрібничку. Друга, поки упаковується перший подарунок, дістає з кишені маленьку коробочку, привідкриває, нюхає і каже першій:

— Смачно пахне. Татові, напевне, сподобається! — і простягає мені інтим-мастило.

Сказати дитині, для чого предназаначен цей подаруночок, у мене язик не повернувся. Але очі тата, коли він розгляне, що йому подарувала донька, я добре уявляю…