Гібридна режисура

13

Кілька років тому я написав серію постів, присвячених так званою «гібридною режисури» (хоча самого терміна в той час не існувало). На прикладах Ларса фон Тріра і Райнера Вернера Фассбіндера було продемонстровано, що режисер, подписывающй той чи інший фільм і отримує за оний різноманітні призи, може взагалі не мати ні найменшого відношення до даного артефакту.

Я звернув увагу шановних читачів на те, що «пізні фільми Ларса фон Трієра», хоч і підписані ним, але разюче відрізняються один від одного за авторським почерком – об’єднує їх лише якась неясна «загальна ідея», яку можна сформулювати, як «нехороші люди». І, навпаки, фільми, не підписані Фассбиндером, однак виконані за участю його групи, неможливо відрізнити від фільмів з фільмографії РВФ. Багатьох читачів мого ЖЖ подібні міркування обурили прямо-таки до нецензурної лайки (в результаті мені довелося вичищати коментарі). Вони не повірили моїй логіці.
Але ось, рік, що минув, так і нинішній, принесли прямі підтвердження моїм побудов.
Ви, звичайно, пам’ятаєте, що якийсь Кирило Серебренніков, який прославився на рідкість бездарним фільмів «Зображуючи жертву» і постановкою п’єси за романом Ст. Суркова «Околоноля», і за те обдарований особистим театром і близькою дружбою з покійним Котом Матроскіним, зараз сидить в Москві під домашнім арештом за звинуваченням у корупції. Це звинувачення мене не особливо цікавить, як і подальша доля хитрого режисера. Але є в цьому казусі дещо вельми і вельми… викривальне. Арешт і перебування під вартою нітрохи не завадили Серебренникову випускати вистави і знімати фільми.

За час арешту він поставив оперу у Великому Театрі в Москві, зняв складний постановочний фільм «Літо» (нічого не отримав у Каннах, незважаючи на підвищену активність вітчизняних лобістів), десь за кордоном, мало не в Німеччині, поставив спектакль і – ось свіжа новина – випустив у себе в театрі нову п’єсу, патетическую і яскраву, про людину, заліз на телеграфний стовп. Виявилося, що дивовижного театрально-кінематографічного генію не треба ні в театр приходити, ні на знімальний майданчик, ні в монтажну. На авторське творчість це не позначається. Може бути, всі ці прекрасні шоу тільки виграли від того, що Серебренніков сидів дому, попиваючи чай.
Іншими словами, епоха масштабного авторського творчості, що вимагає грошових витрат, давно відійшла в минуле. Сьогодні абсолютно неважливо, хто робить фільм, пише книгу, ставить спектакль. Вірніше, неважливо, хто подлписывает результат. Ми знову повернулися до анонімного студійного творчості 40-50-х років, характерному і для СРСР і для США і для Франції і для Німеччини. Той, хто ставить своє ім’я в титрах, лише приймає на себе відповідальність за результат, а сам фільм або спектакль) він, може бути, і не бачив зовсім.