Горе від пунктуальності

65

А мене задовбали люди, які попросили не спізнюватися на зустріч, а самі є з запізненням на сорок хвилин. Люди, які, прекрасно знаючи, що до призначеного місця будуть їхати ще годину, обіцяють бути вже через п’ять хвилиночок. Чому не сказати правду?

Я розумію, це дуже незручно — повідомляти прибув вчасно людині, що зовсім забув про ненафарбовані очі або захопився анекдотами в інтернеті. Не сперечаюся, куди простіше сказати: «Я вже під’їжджаю», змушуючи винного лише в надмірній пунктуальності співрозмовника прочекати на морозі ще півтори години, гадаючи, не збила вас по дорозі машина. А чи думали ви, любителі спізнюватися, що ці півтори години очікування людина могла провести в затишній кафешці, дописуючи курсову роботу? Або про те, що після зустрічі з вами у нього може бути заплановано якесь інше справа?

Ти, моя улюблена подружка, знаєш, що на вулиці вже давно мінус? Так чому замість «я виходжу з дому, через п’ять хвилин буду» не можна чесно сказати: «Зараз я знайду на далеких антресолях зимову куртку, почищу чоботи, з’їм мандарин, поругаюсь з мамою і ось тоді вийду з дому»? Різниця між цими фразами складе добре якщо годину.

Або ти, улюблений дідусь. Невже не можна зателефонувати і сказати, що затримуєшся і за хворою бабусею приїдеш доглянути не раніше семи? Так чому, десять разів уточнивши у тебе по телефону, що в п’ять ти обов’язково будеш вдома, я записуюся на манікюр в половину шостого — і, додзвонившись через десять хвилин після передбачуваного виходу, раптом виявляю, що в тебе термінові справи на роботі?

Ти, мила сестричка, яка змусила мене зі струсом мозку стояти годину в магазині, замість обіцяних п’ятнадцяти хвилин. Ти, знайомий, якому терміново потрібна допомога, спізнився на зустріч більше, ніж на півгодини. Ти, молодий чоловік, у якого вихід з гуртожитку займає двадцять хвилин. Як ви всі мене задовбали…