Хаос добрейших мотивів

58

Дещо дивує поняття «доброти». Абсолютного добра зазвичай немає і бути не може, але людям цього не пояснюють. Звичайно, коли йдеться про взаємодію в межах однієї сім’ї, формат абсолютного альтруїзму має право на існування (якщо хтось не почне раптом цим зловживати), але на більш великі і неоднорідні спільноти це не поширюється.

У будь-якої доброї справи я б виділив три параметри, що підлягають оцінці.

1. Собівартість для добряка. Якщо вона досить велика, є ризик опинитися в гіршому становищі, ніж потребує. І не треба цього «з миру по нитці»: кожному біднякові по нитці — сам залишишся голим. Та й де межа між проханням про допомогу і здирництвом?

2. Користь для одержувача. Бажано, щоб вона була хоча б порівнянна з собівартістю. Інакше це більше схоже на спробу потішити своє самолюбство. А ще іноді примудряються більше нашкодити, ніж допомогти.

3. Довгострокові ефекти. На відміну від перших двох частин, не настільки очевидні, зате можуть нівелювати більшість добрих спонукань.

На довгостроковій перспективі зупинимося детальніше.

Що буде далі з одержали допомогу? А то може і до сценарію «допоміг злодієві відкрити замок» Екшн ти. Варіант з вмістом когось за свій рахунок теж не набагато краще.

Що, якщо допомагати всім зустрічним з такою проблемою? Хоча це більше питання собівартості і многоразовости таких добрих справ.

Що буде, якщо такими ж добренькими будуть хоча б кілька відсотків оточуючих? На цьому нерідко можуть наживатися всілякі сумнівні особистості. Ну, або просто «жертви» надмірної доброти починають деградувати.

Що буде, якщо всім таким нужденним надати допомогу? Найстрашніший питання, особливо в довгостроковій перспективі…

Допомогти (без власне вкладання знань у голови) студентам здати іспити, не вилетіти з універу, не потрапити в армію? Якщо при цьому створюється конкуренція за бюджетні місця і стипендії, це вже нечесно по відношенню до тих, хто сам вчиться. А якщо ці недоспециалисты ще й за фахом потім влаштуються? Це вже катастрофа!

Пошкодувати нещасного душевнохворого — він і так життям покараний? А тих, хто під його припадочную руку — може, не шкода? Карати, звичайно, не за що, а ось ізолювати від суспільства, якщо він небезпечний і ліки не допомагають, треба. За відношення «у мене довідка, мені нічого не буде» замкнути треба і цього придурка, і тих, хто так сформулював закон.

Президент допоміг комусь влаштувати дитину в садок? Мило, звичайно, але за рахунок якого іншого дитини? Про корупцію «і вам, і нам краще» промовчу.

На жаль, більшість яких не дивляться далі, ніж на крок вперед, або, впершись у хибність обох рішень, роблять крок назад, відкидають сувору глобальну перспективу та вибирають «добре» в локальній перспективі.

А тепер уявіть вищу форму недалекоглядною чесноти. Наприклад, еліксир вічної молодості, дарує безсмертя та зцілення від усіх хвороб (сучасна наука, можливо, близька до подібних речей). Зараз всі «добряки» скажуть: «Роздати його всім людям!» Ха-ха-ха… Про ризик застою в суспільстві говорити не буду (не зрозуміють, та й я не зовсім по темі), але уявіть хоча б наслідки перенаселення і методи регулювання чисельності цього самого населення через кілька десятиліть після такого необачного кроку.

Загалом, якщо вигідного суспільству цілком варіанту немає, задумайтеся: а чи варто це взагалі робити? Немає нічого гірше хаосу з добрих спонукань. І адже потім ще й образяться, що не оцінили їх праць. Я можу підіграти в lawful stupid, але варіант stupid good смертельно небезпечний у великих дозах.