Простота гірша за крадіжку

90

Як же мене задовбали такі от… спрощені. Все-то у них просто: взяв та вирішив проблему. Батьки нав’язують стиль харчування? Купи холодильник з замком, а образяться — і пес з ними.

Я згодна, що, можливо, шляхи вирішення цієї проблеми існують. Але є одне маленьке «але».

Опиняючись в такій ситуації людина завжди змушений вибирати з двох зол. Розумієте? Не з двох варіантів, один з яких — зручний, приємний і ефективний, а інший — болісний і дурний. А з двох або більше неприємних. Людина вибирає той варіант, який на даний момент йому комфортніше, але це не означає, що йому це дуже подобається.

Я сама була в такій ситуації, коли варіант «мовчки терпіти» виявився найбільш оптимальним. Засідка була в тому, що на перший погляд моїм друзям і знайомим здавалося, що є ще купа варіантів вирішення моєї проблеми, і кожен з них вважав своїм обов’язком обізвати мене терпилою, перетерти з друзями про те, яка я дура і чому терплю, ну і мені заодно поблажливо висловити, що пора перестати сидіти на попі рівно і почати діяти. І кожному такому доводилося півгодини роз’яснювати, чому ось так і ось так вчинити не вийде. Так, з юристом я консультувалася, навіть з двома. Так, це були хороші юристи, от цивільний кодекс, ось статті, що ось всі можливі варіанти. Так, домовитися теж не виходить. Ні, наймати кілера я не буду. І душити родича подушкою теж, це тільки в серіалах з рук сходить, а я в своєму розумі.

Та ситуація вже давно вирішилася приблизно так, як я розраховувала, і тепер у мене, слава Богу, все в порядку. Не сперечаюся, може, і можна було дозволити її якось інакше, але вже точно не тими способами, що мені радили. Але до сих пір пам’ятаю, як неприємно було спілкуватися на цю складну тему з людьми, яких я вважала близькими і від яких чекала якщо не підтримки, то хоча б не осуду. Як же ви задовбали, прихильники легких шляхів!