Ритуальний ексгібіціонізм

39

Я живу в трохи більш ніж 400-тисячному промисловому місті. І у нас є газета, яка раніше була заводський, а тепер розрослася до рівня загальноміський — її носять практично в кожен будинок. Хороша, загалом-то, газета: міські новини, статті про людей праці, ніякої жовтизни. І тут починається моя задолбашка, незначна, навіть трохи дивна…

У газеті є містечко, де друкують некрологи. Найчастіше це співчуття від трудового колективу родичів недавно померлого. Мета цього мені зрозуміла — крім прояви участі проінформувати можливих знайомих, що життєвий шлях цієї людини закінчився. Але є і повідомлення типу: «N-дцять років тому помер тато, чоловік і т. д., пом’янути його разом з нами». Мені от цікаво, для чого це потрібно родичам? Саме дивне оголошення на моїй пам’яті згадувало дату 40 років з дня смерті! Я підозрюю, що всі, хто знав цього чоловіка, вже й самі померли, в живих залишилися тільки діти покійного і, може, дружина. Для чого цей ритуальний ексгібіціонізм?

А ще на місцевому телеканальчике з’явилася передача, куди можна принести фотографії покійного родича, розповісти про нього, і заповзятливі хлопці зроблять передачу в стилі «яким він хлопцем був». Родичі, для кого ви це робите? Ви правда думаєте, що комусь, крім вас буде цікаво дивитися передачу про незнайомому померлу людину? А якщо ви сподіваєтеся, що це побачать знайомі чи колеги вашого родича, то, може, потрібно попросити телевізійників робити анонси до цих сюжетів? Завтра Іван Іванич, а на наступному тижні Іполит Ипполитыч. Люди підтягнулися до «блакитних екранів» до зазначеного часу.

Я розумію, що моя задолбашка яйця виїденого не коштує. Але ось виговорився, і начебто полегшало. Живіть довго!