Самим маленьким — заразу оптом

53

Шановні батьки! Ви задовбали мене, вчительку ваших дітей. Так-так, навчальний рік тільки розпочався, але за літо ви явно не порозумнішали і продовжуєте приводити на мої заняття хворих дітей, хоча в нашому центрі допобразования передбачена компенсація пропущених по хворобі занять, так що ви не втратите ні копійки.

Що ж вами рухає, коли ви приводите до мене температурних, сопливих, що дивляться в порожнечу малюків і просите не запитувати їх, тому що у них сильно болить горло? Боязнь втратити гроші? З’ясували, що вже немає. Бажання утворювати дитини? Та він ні слова не винесе з цього заняття. Дай бог, що досидить до кінця. Не вистачало мені температурних непритомності. Знову. Все, більше в мене варіантів немає, щоб вас хоч якось виправдати.

Бажання позбутися дитини хоча б на годину? Резонно: кому ж сподобається сидіти з хворим дитиною вдома? Набагато простіше зібрати його, витягти на вулицю, потрясти в автобусі або метро. Свіже повітря, має полегшати. Адже в мовному центрі буде така чуйна і жаліслива вчителька, яка буде йому підтирати соплі півтори години поспіль. А ви впихиваете дитини і, не привітавшись, летите, щоб ми, не дай боже, вам назад не повернули.

Ненависть до його товаришам по навчанню? Дуже схоже на те. Більш того, ви домагаєтеся свого: після таких мікробних рейдів половина групи вимирає на тиждень залізно. І я заодно. Адже ми сидимо все це час в одному невеликому закритому просторі і активно спілкуємося. Але я, на відміну від вас, не буду піддавати ризику дітей, не прийду хвора на роботу. Я втрачу гроші, багато грошей, тому що мені платять за години роботи, а мене треба ще й кимось замінити. І ви самі будете обурюватися, що прийшов незнайомий викладач.

Досить мучити своїх дітей і мене! Я не розумію вас. Ви мене задовбали. Злість кипить в кожній клітинці, поки я сиджу хвора будинку з заразившимся від мене дитиною і хворим чоловіком, які зовсім не винні в тому, що ви — просто хворі на голову мамусі без краплі співчуття до своїх дітей.