Став лайк, якщо памятаєш

255

Мене дістали «вспоминашки». Це такі люди, картинки, тексти, пісеньки, мультики, ролики, які агітують нас згадати «наше щасливе…» неважливо що.

Дитинство — малюки в шубах на санках, явно радянський час і підпис: «Наше дитинство без айфона».

Юність — знову-таки, СРСР, 1 вересня, старшокласник несе першокласницю з дзвіночком на плечі. Зворушливо.

Сніданок в заводській їдальні за мізерну ціну.

Курс долара 5 років тому.

«Які раніше були машини» і «Форд» початку виробництва.

«Хто пам’ятає, що це…» — і далі фото чого завгодно, від олов’яних солдатиків до хліба з сіллю і гасових ламп.

Люди, я розумію, що згадати бабусю приємно. Але у вас же є фотографії, власні історії, у вашому мозку десь живе радість від вашого першого велосипеда. Чому ви нескінченно лайкаете і репостите чиїсь спогади?

Ви розумієте, що, натискаючи «лайк» в соцмережі, ви не воскресите бабусю? Чи не розумієте?

При всій повазі, чоловік 30-ти років від роду, який знає історію своєї родини.