Телик, який завжди зі мною

64

Пекельно задовбав телевізор! Без перебільшення скажу: ніщо в цьому житті не здатне довести мене до стану сказу так швидко і ефективно, як ця безперервно бубнящя штуковина!

З дитинства ненавиджу цей момент, коли з ранку невиспана і втомлена (я сова) відкриваєш двері на кухню і миттєво опиняєшся у шумову зону: батьки готують сніданок і дивляться перші новини. Просте «Доброго ранку!» супроводжується приглушеним «Тсссс!» — вони дивляться телевізор. Розмовляти не можна, адже це дуже важливо — прослухати порцію ідіотських повідомлень на початку дня, коли ще нічого толком і не відбулося. Під час інших прийомів їжі ситуація повторюється. Поділитися за обідом враженнями? Та ви, мабуть, жартуєте! Розмовляти під час їжі шкідливо, краще подивитися телик, періодично сперечаючись з приводу пульта. Поспілкуватися в будь-який вільний вечір? Ну зрозуміло — тільки включимо телевізор і будемо спостерігати за подіями на екрані, періодично коментуючи і не чуючи більше нічого. Запитати щось Екшн сно важливе, що вимагає напруги? Чекай реклами. Випити чаю разом? Чекай перерви в списку з 100500 однотипних передач.

На це можна було б давно забити і не звертати уваги, адже не все так зациклені на уважному перегляді, і друзі, наприклад, зовсім не проти при цьому ще й спілкуватися, але, чорт візьми, як же бісить цей постійний фоновий шум! Мало того, що ти будеш слухати мене неуважно і одним оком витріщатися в екран, періодично зависаючи, так ще і я не можу нормально сформулювати думку, тому що переді мною постійно бубонить ця балакуча мерехтлива хрень! Я змушена вслухатися в те, що не хочу чути і тим більше знати, я не вмію по-іншому і не розумію, навіщо створювати зайві перешкоди спілкуванню, якщо телевізор тобі зовсім байдужа, або навіщо взагалі спілкуватися, якщо так хочеться подивитися нові кліпи ось прям щас.

І так всюди. Я хочу поїсти в тиші або приготувати щось смачне — ні, треба прийти саме сюди в цей момент і наповнити приміщення криками Жириновського. Зайнятися в кімнаті прибиранням, паралельно міркуючи, як потрапити на конференцію в універі, — ні, ні за що, чергове ток-шоу розпочнеться прямо тут і зараз. Посидіти в тиші і спокої, помріяти про відпустку, обміркувати день — а навіщо? Врубим серіал, на який всім плювати, нехай працює. Включити хоча б ненав’язливу музику? Ні в жодному разі, навіть в ресторанах іноді зустрічаються екрани зі звуком, який неможливо вирубати, взагалі ж від цієї напасті страждають вже та інші заклади типу перукарень.

Хтось скаже, що мені необхідно знімати квартиру і жити окремо, щоб не дратуватися на подібні «дрібниці». Коли я закінчу навчання, то, безсумнівно, зроблю це, поки не бачу явної необхідності — є зайва житлоплощу, а я студентка денного відділення. Але терпіти це потік марення, лайки, непотрібних одкровень і псевдомудрых повчань, ллється 24 години на добу, немає ніяких сил! У минулому році проблемний сусід зверху прибрав то натяжна підлогу, то прокладки, то ще якісь верстви звукової ізоляції на одній стороні квартири, і тепер, навіть засинаючи, я слухаю не відносну тишу хоча б в одній кімнаті, а його працюючий на дикій гучності ящик. Він під нього спить. Чути кожне слово, на штрафи йому плювати, він хоче спати під телик, а я не можу під нього заснути!

Але останньою краплею стало поведінка мого хлопця, який, програвши мені в карти бажання, відмовився вимкнути телевізор, прекрасно знаючи, як я його ненавиджу і як хочу побути у спокої. Так, я розійшлася з хлопцем через телека. І більше не буду просити хоча б зрідка йти на поступки — в моїй квартирі телевізора не буде ні яких умовах.