Термінова психологічна допомога

38

Задовбали! Сил моїх немає як задовбали!

Мені двадцять два, і у мене депресія, підтверджена лікарем-психіатром. Надмірна робота якогось там ділянки мозку, погана вироблення серотоніну і так далі. Загалом, хронічна хвороба, як виразка у деяких або там проблеми з серцем. Так я про неї і повідомляю, якщо з’являється необхідність: сухо і без подробиць. Іноді трохи докладніше, якщо співрозмовник просить.

Я лікуюся таблетками, не виливаю на оточуючих купу сліз і ниття, цілком здатна жартувати і розважатися (так, найчастіше хворі депресією на це здатні). Розумію свої можливості і не лізу туди, де психологічно надорвусь, ні в роботі, ні в творчості, ні де б то не було ще.

А задовбали мене непрохані експертні думки з боку.

— Що тебе надихає? Нічого? Я вважаю, що в тебе має бути достатньо приводів жити і радіти життю.

Очманіти, дайте два. Револьвера. Я не пам’ятаю, щоб просила думки з приводу того, що у мене має бути, а чого не має.

— Ти просто з неробства бесишься!

Спасибі, хрещена, я теж тебе дуже люблю. Ні, не треба тягти мене до психдиспансеру до «свого лікаря». Сама впораюся.

— Це все виправдання!

Доморощені психолухи, прочитавши кілька статей від інших психолухов, не відстають:

— Треба поміняти ставлення до проблеми, що викликала депресію!

— Тобі допоможуть спорт, прогулянки і любовні пригоди!

— Це всі невиконані дитячі травми!

Спасибі, сонечко, відчепіться вже нарешті. Знайдіть собі статті про особисті кордону, там обов’язково буде написано, що поки вам не тиснуть на жалість, не перекладають відповідальність і не просять порад, лізти куди не запрошували — це відмінний спосіб отримати по голові.