У чому секрет успіху радянського «Спортлото»

11

У часи СРСР азартні ігри не віталися, але це не означає, що їх взагалі не було. Найбільш масовою і популярною в народі стала лотерея «Спортлото» – в кожному тиражі брало участь до 10 млн квитків, в цілому в гру було залучено 70% радянських громадян! Коли інтерес до лотереї почав згасати, на екрани вийшов фільм Леоніда Гайдая «Спортлото-82», який зараз назвали б прихованою рекламою. У чому ж полягав секрет успіху «Спортлото», і чому комедія, названа критиками провальною стала лідером прокату?

В чем секрет успеха советского «Спортлото»
Довгий час в СРСР ставлення до різного роду азартних ігор і лотерей було однозначним: це пережитки буржуазного суспільства, яким немає місця в радянській реальності! Це ставлення змінилося, коли радянський спорт вимагає великих фінансових витрат у зв’язку з проведенням Олімпіади. Щоб заощадити кошти з державного бюджету, потрібно було шукати додаткове джерело доходу. Досвід зарубіжних країн, в тому числі з «соціалістичного табору», показував, що істотною підмогою можуть стати загальнодержавні лотереї.
В чем секрет успеха советского «Спортлото»
Емблема самої масової радянської лотереї
В чем секрет успеха советского «Спортлото»
Картка *Спортлото*, 1970
В чем секрет успеха советского «Спортлото»
Першою власницею максимального виграшу стала інженер-економіст із Москви, якій пощастило вгадати всі 6 з 49 цифр і отримати 5000 рублів – величезну на ті часи суму! Пізніше максимальний виграш збільшився вдвічі – до 10000 рублів. По теорії імовірності, такий «джекпот» випадав один на 14 млн комбінацій! Максимальні виграші отримували не більше 10 осіб щорічно, але охочих спробувати щастя від цього не зменшувалось – навпаки, з кожним роком їх ставало все більше. Щоб збільшити ймовірність виграшу і залучити нових «гравців», пізніше запустили тираж з формулою «5 з 36» – в такому випадку ймовірні комбінації скорочувалися до 370 тисяч варіантів, а можливість виграшу зростала.
В чем секрет успеха советского «Спортлото»
Спочатку розіграші проходили один раз в 10 днів, а їх результати учасники дізнавалися з газет. З часом ця гра ставала все більш масовою, і з 1974 р. тиражі стали проводити щотижня у студії Центрального телебачення. Цю передачу дивилися всі, навіть ті, хто не брав участі у лотереї. У перший час для розіграшів використовували прозорий барабан, з якого вручну витягували кулі з номерами, а пізніше в конструкторському бюро Академії наук Естонської РСР створили для цих цілей перший лототрон, в якому кулі перемішувалися і обиралися механічно, що виключало можливі підозри у нечесності гри.
В чем секрет успеха советского «Спортлото»
Напередодні 1980 р. «Спортлото» стало як не можна більш актуальною – в СРСР готувалися до проведення Олімпіади, для чого було необхідно отримати великі кошти. Ось тоді і ввели розіграші за полегшеною формулою «5 з 36», і кількість учасників лотереї зросла. У підсумку на виручені від лотереї кошти провели значну частину заходів Олімпіади. А всього за 20 років існування «Спортлото» принесло державі 500 мільярдів рублів! Начальник Ростовського управління «Спортлото» Георгій Кануков розповідав: «На гроші «Спортлото» були побудовані найбільші наші спортивні об’єкти. Гребний канал і школа Олімпійського резерву в Ростові, легкоатлетичний манеж у Шахтах, басейн в Азові».
В чем секрет успеха советского «Спортлото»
На зйомках фільму *Спортлото-82*
В чем секрет успеха советского «Спортлото»
Після цього мільйони радянських глядачів знову повірили в те, що в принципі кожен з них може стати володарем великого виграшу. Коли фільм вийшов в прокат, багато знову почали скуповувати лотерейні квитки, при цьому часто обирали ту ж комбінацію цифр, яку закреслила у квитку головна героїня фільму – від 1 до 6.
В чем секрет успеха советского «Спортлото»
Зараз цей фільм називають прихованою пропагандою лотереї, а також самої талановитої й винахідливою радянської рекламою. Говорили, що Леонід Гайдай, крім гонорару за роботу, отримав 100 лотерейних квитків від дирекції «Спортлото» за явну рекламу лотереї. Щоправда, критики назвали цей фільм провальним: Гайдаю ставили в провину те, що він зробив попурі з власних же комедій: «А тут ну просто все до краплі знайоме – сюжет, персонажі, трюки… Так навіщо Шурика назвав Кісток, а полонянку – Танею? Навіщо нових акторів запросив – адже старі справлялися зі своїми обов’язками?.. Виходить, і кіно – та ж лотерея для глядача. Надій кожен раз багато, а виграш – якщо він не випадковий – досить рідкісний. І в даному випадку нам, на жаль, знову не пощастило – квиток виявився «порожній». Тим не менш, у глядачів фільм користувався величезним успіхом – тоді він став лідером кінопрокату 1982 р., його подивились 55,2 млн глядачів! Можливо, запорукою його успіху стала не тільки гучна прізвище режисера, але і злободенність самої теми – адже в цю гру в свій час грали майже всі.